ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВ’Я

У Першу неділю Великого Посту в усіх кафедральних соборах Православного світу, після Божественної Літургії, здійснюється чин «Торжества Православ’я». Історія цього чину сягає глибокої давнини. Після «Міланського едикту» 313-го року, який припинив «період мучеництва християн», розпочалася епоха розквіту і відкритого розповсюдження християнства по всій землі. Той спосіб життя, який пропонувала людству Свята Церква перевершував всі можливі форми взаємовідносин в суспільстві. Християнство проникало у всі сфери державного управління, культури, науки, мистецтва, зодчества… Все більше і більше людей усіх ланок суспільства приймало хрещення і прагнуло унаслідувати Царство Небесне. Але відкрите сповідання християнства привело до виникнення різнодумства в питаннях віри і появи єретичних думок, тобто спотворення правильного поняття про Бога, Церкву, Біблію, людину, спасіння душі...

Для того, щоб врегулювати розбіжності між різними християнськими общинами, які по різному  розуміли ті чи інші істини, Свята Церква розпочинає скликати Вселенські Собори, тобто з’їзди єпископів з усього світу. Церковна історія знає сім Вселенських Соборів, які проходили в період з IV по IIX ст. Всі ці Собори визначали, як правильно потрібно розуміти ті питання, що викликали спори і засуджували єретичні тлумачення, придаючи анафемі всіх, нерозкаяних, творців і послідовників єресі. Анафема – це Церковне прокляття, яке налягається на єретиків, розкольників, інославних, безбожників, та інших борців проти вчення Христової Церкви. Загалом людей, переданих анафемі в період Вселенських Соборів було декілька тисяч чоловік. Після остаточної перемоги в 843 р. над останньою єрессю іконоборців і затвердження іконошанування, Свята Церква постановила кожного року в першу неділю Великого Посту святкувати «Торжество Православ’я». Цей чин представляє собою величне прославлення захисників Православної Віри від посягань різнодумців-єретиків і проголошення анафеми на всі єресі, які було засуджено Церквою на протязі усієї історії.

Важливо також розуміти, що Церковна анафема не порівнюється з тим прокляттям, яке виходить із людських сердець. Коли люди проклинають один одного, то злоба прокляття негативно діє  на всіх і руйнує мир, як оточуючих, так і проклинаючих. Мати-Церква, як свята і непорочна (Еф. 5:27) не може по своїй природі комусь бажати, або творити зло, вся Церковна структура, місія і всі Її дії направленні лише на благо і спасіння людства. Яким же чином потрібно сприймати і розуміти слово «анафема»? Коли Церковний суд оголошує тій чи іншій людині анафему – це являється не актом злоби до інакодумців, а лише свідченням, що Свята Христова Церква не розділяє таких думок (єретичних), а творці цих думок, разом як і послідовники, не можуть увійти до Царства Небесного. Ап. Павел чітко сказав, «якщо навіть Ангел з неба зійде і буде повчати вас не того, що повчали ми, да буде  анафема» (Гал. 1:8-9) Церква лише свідчить, що ці нові повчання не відповідають тим словам, які розповсюджували Апостоли і застерігає про це все суспільство. Єретик, чи сектант, своїм вченням сам себе засуджує (Тит. 3:10-11) і відвертається від Бога. На протязі історії виникало тисячі єресей, які утворювали різноманітні секти і зникали з лиця землі гублячи за собою людські душі. А Церква Христова непохитно існує і відстоює християнські істини вже два тисячоліття, «свята і непорочне, без жодного пятна» (Еф. 5:27) і існуватиме до «сконачня віку» (Мф. 28:20), прославляючи «Торжество Православ’я».

диякон Ростислав

Свято-Миколаївський храм, м. Кам’янка